Eliseo Zoboli зі спогадів Geppe Bertoni

Це історія про Eliseo Zoboli якого усі називали як “Cino Zobel”. І це історія, яка найбільше стосується Вас, сільських трудівників та профспілкових діячів!

Torre
Fotografia degli interni della torre dei modenesi quando ancora era adibita a ricovero per le famiglie meno abbienti del Comune.

Traduzione in ucraino di Yuliya Medvid

Ascolta audio

“Cino” на болонському діалекті означає «дитина». Його, мабуть, так називали, бо він був невеликий на зріст чи може тому що в нього було обличчя неначе у дитини.

Почнемо з кінця цієї історії. Cino Zobel, який народився в 1865 році, добровільно входить у Torre dell’orologio di Nonantola (Годинникову вежу Нонантоли), коли йому було близько 60 років, і більше не покидає її, аж до своєї смерті (що відбулося 14 років потому) у 1940 році. В основному він перебуває у цій «в’язниці» сам і засуджує себе цим до довічного ув’язнення.

Чому відомий чоловік, який був улюбленцем багатьох, одружений, із власною сім’єю, який був радником сільського господарства муніципалітету, чому такий чоловік раптом покидає все, та вирішує зайти в одну з веж міста, щоб більше ніколи не виходити з неї.?

Щоб зрозуміти цей дещо дивний вибір, нам потрібно зробити кілька кроків у минуле.

Cino Zobel походить із селянської родини. Але він також відомий профспілковий діяч, який працює над тим, щоб допомогти сільськогосподарським робітникам покращити умови праці. Cino Zobel народився не в Нонантолі. Він прибув до Nonantola тоді, коли родина переїхала туди з Castelfranco Emilia другій половині ХІХ століття.

У той час селяни, або більшість нонантольського населення, жили і працювали в дуже важких умовах. Дуже багато роботи, особливо стомлююча – влітку, мало роботи – взимку, сирі й холодні будинки, мало м’яса для того щоб поїсти, і багато дітей, щоб їх утримувати. Це також стосується і родини Cino.

А серед селян найбіднішими були землероби. Як випливає з назви в італійській мові “braccianti”— це робітники, які “віддають” свої руки працюючи щоденно. Формула проста: якщо ти працюєш – ти їсиш, якщо не працюєш (через дощ, мороз, закінчення обрізки чи хворобу, яка тебе приковує до ліжка), – ти не їси. Робітників ніхто не захищає, і перш за все, вони намагаються організуватися, щоб вимагати більш гідних умов праці та життя.

Але на початку 1900-х років в Італії та в Nonantola щось почало змінюватися. І все починає змінюватися в основному з двох причин: тому, що робітники організовуються , і тому, що вони починають боротися. Прикладами організацій є “leghe di resistenza” ,(ліга опору), асоціація, яка створюється робітниками, та служить  саме для кращого управління роботою. На практиці, працівники сільського господарства збираються разом, допомагають один одному, коли у когось є проблема, вони разом вирішують її, встановлюють вартість роботи та запитують у начальства максимальну кількість годин кожного робочого дня. Єдність працівників є необхідною умовою протистояння вимогам власників і отримання більш гідних умов праці.

Прикладом боротьби є страйки, як традиційні, так і “зворотні”, особливо після війни. Під час традиційних страйків працівники припиняють працювати на один або кілька днів, щоб отримати підвищення заробітної плати або менш виснажливі робочі дні. Під час “зворотних” страйків безробітні працюють неоплачувано, на державній або приватній землі, щоб отримати роботу, яку вони вважають необхідною: будівництво доріг і каналів, меліоративні роботи, створення нової техніки, вирощування тощо. Потрібно багато часу щоб пояснити всі ці форми організації та методи боротьби, але їхні творчі сили ще багато чого змогли б навчити сучасних робітників!

Planimetria della Torre dei Modenesi realizzata nel 1873 quando la torre era ancora adibita a carcere. Lo stanzone in cui vive Eliseo Zoboli era probabilmente al secondo o terzo piano.

У Nonantola Eliseo Zoboli є одним із головних героїв цієї організації та боротьби. У 1903 році він та інші лідери “ліги робітників” після сорокаденного страйку встигли провести деякі роботи з рекультивації в цьому районі. У 1904 році вони організували першу споживчу кооперацію. Завдяки цим досягненням “ліги опору” та профспілки, залучившись підтримкою та допомогою селян, Eliseo Zoboli в 1914 році також стає радником, відповідальним за сільське господарство та громадські роботи.

Але протягом кількох років, ми можемо сказати, з 1919 по 1922 рік, відбувається прихід фашистської диктатури. У Nonantola була заблокована демократична діяльність робітників та бідніших класів населення. А Cino Zobel, який на той час займав важливі посади в місцевому робітничому та соціалістичному русі, став мішенню нонантольських фашистських груп, які спочатку намагалися перевести його на свій бік, у фашистські ліги та профспілки, а потім, побачивши непримиренність Zoboli , почали йому погрожувати. Штаб трудової діяльності кілька разів був пошкоджений та остаточно зруйнований, а сам він зазнає частих нападів та побиття.

І ми повертаємося до того, з чого  все починалося. Майже всі поміщики, але й багато селян переходять на бік фашизму. Поліція та карабінери також підтримують фашистські угруповання, і тому Cino Zobel, в знак протесту та непокори, вирішує піти в середину Годинникової вежі. Ви повинні знати, що в ті роки в Годинниковій вежі були кімнати, дуже холодні й потворні, куди могли піти жити хіба що бідняки Nonantola.

Мало хто з друзів мав сміливість відвідувати Cino  у вежі, дати йому поїсти, розповісти, що відбувається в Nonantola й у світі. Усі ці рухи контролювалися фашистами. Також час від часу вони заходили в його кімнату, щоб дражнити і бити його.

Тепер уже старий і втомлений, наприкінці 1930-х Cino потрапляє до лікарні Modena з проблемами шлунка та серця. Це був єдиний раз, коли Cino вийшов з вежі за 14 років. Хтось каже, що коли він повернувся до Nonantola, вийшовши з автобуса, який у той час зупинився перед all’Abazia, втомлений і згорблений, йшов по вулиці Romа, щоб знову увійти до вежі, його зневажали й покривали плювки дітей і підлітків, яких на це штовхали фашистські лідери. Він не житиме довго. Кілька років або, можливо, кілька місяців потому, у липні 1940 року, коли Італія щойно вступила у Другу світову війну, Cino Zobel помирає у своїй “в’язниці” в серці країни, прихованій від очей, але в думках багатьох, як в тих, хто любив його, так у тих, хто його ненавидів.

Geppe Bertoni nel giardino di casa

Grandissimo raccontatore di storie della civiltà contadina nonantolana, avevamo sentito altre volte Geppe parlare del “Cino” e ne avevamo letto nel suo libro Dalla nostra memoria può nascere un futuro migliore. Edizioni Artestampa, Modena 2013 e nell’opuscolo curato dal Comune di Nonantola in occasione dell’inaugurazione della Torre dei Modenesi, il 22 luglio 2018, dopo i restauri dei danni del terremoto. Alla figura di Eliseo Zoboli è dedicata la sala del piano terra della torre. E noi dedicheremo sicuramente altro spazio sulle pagine di Touki Bouki a lui e al movimento operaio e socialista delle origini.

Per leggere la versione italiana dell’articolo, clicca QUI. QUI invece la versione in punjabi tradotta e letta da Hardeep Kaur.

Lascia un commento

Your email address will not be published.

Articolo precedente

Lasciare i ricordi dove sono

più Storie

Sepolti nell’acqua

“Pensaci quattro volte e, se mai hai solcato le onde, non essere precipitoso a navigare l’Eussino,…

Fammi sentire reale

Quando saranno più grandi, la musica sarà una "madeleine" della loro giovinezza e riuscirà a riconnetterli…